Ігор Наумович Шамо – один з найпопулярніших сучасних українських композиторів.

Життя та творча діяльність Ігоря Шамо пов’язані з містом Києвом, де він народився у 1925 році, куди повернувся після Великої Вітчизняної війни офіцером Радянської Армії, де у 1951 році закінчив консерваторію за класом композиції професора Б.Н. Лятошинського.
Яскрава обдарованість та високий рівень професійної майстерності дозволили Ігорю Шамо однаково успішно виступати у цілком різних видах, формах і жанрах музичної творчості.
У галузі інструментальної музики композитор часто тяжів до жанрово-картинного, зображувального звукозапису. Такими є не лише „Молдавська поема-рапсодія”, сюїта „Флуєраш”, „Фестивальна сюїта” та інші твори для симфонічного оркестру, а також фортепіанні „Картини російських живописців”, „Українська сюїта”, сюїта „Пісні друзів” ,”Гуцульські акварелі”, безліч п’єс для камерних ансамблів та навіть хори („Карпатська сюїта” тощо).
У творах такого роду найбільше значення має акцент на інтонаційно-ладові особливості народної музики. Ця пристрасть композитора знайшла своє яскраве відображення в хоровій опері „Ятранські ігри” (лібрето В. Юхимовича). Написана для солістів та хору а-капела, вона є яскравим прикладом оригінального перетворення української народної обрядово-календарної пісенності.
Разом з тим, у таких творах, як Симфонія № 1 для струнного оркестру, Симфонієта-концерт для камерного оркестру, Симфонія № 3 „Пам’яті героїв” тощо, Ігор Шамо створює змістовні образи філософськи глибокого лірико-драматичного симфонізму. Зворушливий ліризм, притаманний багатьом, цілком різним творам Шамо, найповніше проявився у пісенній творчості. Розвиваючи в українській музиці лінію масової ліричної пісні, І. Шамо збагатив її пафосом високого громадянського обов'язку, створив своєрідний стиль сучасної комсомольсько-молодіжної пісенності. Твори Ігоря Шамо користуються величезною популярністю в музичному світі, педагогічній практиці музичних навчальних закладів, на концертній естраді, в програмах радіо та телебачення.
Українське радіо неодноразово отримувало заявки від слухачів, особливо сільських, з проханням передати українські народні пісні „Не шуми, калинонько”, „Карпати, Карпати”, „Ой, вербиченько”. Автори цих листів навіть не підозрювали, що ці твори не „народні”, а належать композитору Ігорю Шамо. Ця „помилка”, по суті, свідчить про головне – народне визнання.

Як саме склалося життя композитора?

Батько та мати Ігоря любили пісні, хоча музикою ніколи не займалися. А хлопчик, здавалося, народився разом з нею. Вже у шкільні роки у Ігоря виявилися музичні здібності. Він пройшов початкову музичну школу у відомого викладача Д. Писаревського, який потім рекомендував свого учня до спеціальної музичної школи, де викладали такі відомі педагоги, як К.М. Михайлов, А.А. Янкелевич, А.М. Луфер, М.А. Гозенпуд.
З дитячих років кумиром Ігоря був Бах. Хлопчик також захоплювався „вибуховим”, імпульсивним Шуманом, любив Мусоргського та Рахманінова. Усі ці композитори вплинули на подальший музичний розвиток Ігоря. Як учень з яскраво вираженими творчими здібностями, Ігор Шамо, разом з іншими, був переведений до щойно відкритого композиторського класу. Заняття там дали хлопчику необхідні знання та навички, привчили до самостійності. Світ захоплень Ігоря був достатньо широким. Окрім музики, його цікавила історія та література, любив він та вмів малювати. Але музика безсумнівно була на першому місці. Він твердо вирішив, що після школи обов’язково вчитиметься на композиторському факультеті Київської консерваторії. Але цим планам завадила війна з фашистською Німеччиною. Ігор тоді закінчував десятий клас.

Його батько та брат пішли на фронт.

Хлопчик залишився вдвох з матір’ю, з якою евакуювався до Уфи. Там він вступив до медичного інституту. Провчившись один навчальний рік, він у травні 1942 року пішов добровольцем у діючу армію. З 1 Українським фронтом у складі санітарного батальйону військовий фельдшер Ігор Шамо пройшов усю війну – від Волги до Берліна.

Весною 1946 року з Києва на адресу командування прийшов лист, підписаний професорами консерваторії. Він містив прохання направити колишнього випускника музичної школи лейтенанта медичної служби Ігоря Шамо до консерваторії для подальшого навчання. Незабаром після цього лейтенант Ігор Шамо разом з лейтенантом Людмилою Шамо (вони одружилися незадовго до цього у Відні) вирушили до Києва.
На вступному іспиті вимагалося представити хоча б один власний твір, але у Ігоря його просто не було. П’єса народилася останньої миті, напередодні іспиту – часу на її запис просто не вистачило. Так, без нот, він зіграв комісії свій „Фантастичний марш”, який всупереч його очікуванням справив добре враження.
В результаті Ігорю Шамо запропонували вчитися одразу на другому курсі. Однак він оцінив свої знання об'єктивніше: вступив на 1-й курс до свого довоєнного викладача М.А. Гозенпуда. На кафедрі композиції його викладачами буди такі видатні особи, як Лев Миколайович Ревуцький та Борис Миколайович Лятошинський.

У 1948 році, ще студентом, Ігор Шамо став членом Спілки композиторів. На щорічних конкурсах на кращу студентську роботу він протягом п’яти років займав перше місце. Настав 1951 рік. На дипломному концерті Ігор Шамо виконав на фортепіано у супроводі симфонічного оркестру свій твір „Концерт-балада”. Твір одразу увійшов до концертного життя, прозвучав у Києві, а потім у авторському виконанні і в Москві. Саме з дипломного концерту розпочався творчий шлях молодого композитора. По закінченні консерваторії перед ним відкрилися широкі музичні горизонти.

Він працював багато та завзято, ані на хвилину не зупиняючись у своєму прагненні до професійного удосконалення.

Ігор Наумович Шамо помер 17 серпня 1982 року у Києві.
Похований у Києві на Байковому меморіальному кладовищі.